Интересно, а можно источник? Очень может пригодиться!

... и прочее
Желтая карточка.

Эту статью из журнала "Наука и жизнь" видел на одном из расологических форумов.

Это не из той самой статьи (читал её давно и потерял, но думаю можно отыскать на сайте журнала), но в том же духе.

Зорро забанен и вряд ли скоро это прочтёт, но вот доказательство, что Россия- не орда, а русские- те же русичи.
Исследование 1939 года. 
http://nordic-idea.ru/archives/188

Недавно мой хороший знакомый приехал из Германии, где постоянно живёт его сестра. Буду излагать только то, что слышал с его слов. Сестра боится ребёнка оставлять на улице одного. Распространена педофилия, иные половые извращения, пропадают дети. Много людей рождается с психическими отклонениями. Кроме того,  слыхал, что коренное население Европы сокращается, их место занимают мигранты. Про качество и натуральность многих продуктов питания помолчим. Это кратко о последствиях их демократии (или демонократии?).  Лично мне, слава Богу, такой ценой материальное благосостояние не нужно.

Огромное спасибо ! за такую историческую информацию.Лишний раз убедился, как мало мы знаем,и это плохо,т.к. используется ловкачами и противниками КАЗАЧЕСТВА.Главное в том, что на форуме лучше всякого института изучается история казачества.Иногда даже стыдно бывает от незнания некоторых фактов истории казаков и Украины.Спасибо.Особо ,спасибо ЗОРРО !.

Отредактировано Rurikovich (2011-10-02 00:09:29)

як сказав один східний мудрець : історія то проститутка яку вдягають в одяг різного кольру і ціни, ті кому це вигідно.

Я внимательно прочитал все Ваши словесные баталии, в этом вся причина наших неудач, когда в товарищах согласья нет и т.д. Но приводимая мною ниже цитата сможет привести Вас к согласию.
Виговський на гіркому досвіді переконався, що за найлояльнішого його ставлення до Московської держави царська політика несе і йому особисто, а головне — Україні, згубу. Гетьман приймає рішення розірвати союз із Москвою. Виговського підтримала більшість козацьких полковників зі своїми полками, а також генеральна старшина, які добре розуміли антиукраїнську політику Москви. Це були найосвіченіші серед козацтва люди, які найкраще виявили себе в минулій боротьбі українського народу з поляками: генеральний суддя Богданович-Зарудний, генеральний осавул Ковалевський, генеральний писар Іван Груша, обозний Тиміш Носач; полковники — Григорій Лісницький, Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Іван Богун, Оникій Силич, Остап Гоголь, Михайло Зеленський, Михайло Ханенко, Станіслав Морозенко; брати Виговського — Данило (чоловік доньки Богдана Хмельницького — Катерини), Костянтин і Федір, їхній дядько — овруцький полковник Василь та небіж Ілля — Виговські.
       Погляди цієї старшини поділяло й духовенство, яке чинило опір домаганням Москви скасувати давній звичай обирати нового митрополита для української церкви вільними голосами всіх архієреїв, а також спробам підкорити українську церкву московському патріарху.
       Заможні міщани також стояли за незалежність України, оскільки вже почали відчувати наступ Москви на магдебургію та інші їхні права. Іван Богун із погрозою говорив Скуратову: «Непотрібні нам московські воєводи — жінок і дітей наших переписувати. Ти до нас в Чигирин їдеш? Не здоровий від нас поїдеш». Виховані в традиціях політичної свободи, старшина й козаки з осторогою приглядалися до суворого московського абсолютизму, брутальних і жорстоких звичаїв, нетерпимості та релігійного фанатизму, їх лякала перспектива обернутися на царських «холопів», позбавлених усяких політичних прав і залежних виключно від милості самодержавного царя. Проте частина старшини трималася Москви.
       У 1659 р. Іван Богун у листі до Івана Безпалого, одного зі старшин — прихильників царя, писав: «Непомалу дивуємося, що ваші мості, народившися з нами разом як вільний народ і разом зрісши на Україні, нашій Вітчизні, і проливаючи немалий час кров свою за вольності всього Війська Запорозького, зараз самі добровільно піддаєтеся в неволю і з нами, братією своєю, з ким разом хліба їли і проти кожного неприятеля ставали, ведете війну і на нас, свою кров, наступаєте».
       Виговський зі старшиною виступили з міжнародним маніфестом, пояснюючи причини, що привели їх до повного розриву і війни з Москвою. «Ми, все військо Запорозьке, заявляємо й свідчимо перед Богом і цілим світом цією нашою невинною й чистою маніфестацією, що великі війни, ведені з Польщею, не мали ніякої іншої мети, як тільки оборону святої Східної Церкви й прадідівської свободи, якої любов'ю ми держимося, її провадив вічної пам'яті наш гетьман Богдан Хмельницький і канцлер наш Іван Виговський. Свої приватні справи відсунули ми далеко перед славою Божою й справами громадськими. Задля того ввійшли ми в союз із татарами, з пресвітлою королевою шведською Христиною, а згодом і з найяснішим королем Карлом Густавом, і всім ми завсігда дотримували, заховували їх непорушними, і додержували вірність. Навіть і Польщі не дали ми ніколи причини нарушити пакти, але всім додержали свято нашу вірність, умови й союзи. І не з іншої причини прийняли ми протекторат великого князя московського, як тільки щоб нашу свободу, здобуту за Божою допомогою і освячену кров'ю, могли зберегти, а після смерті передати потомкам нашим»...
(Тиктор Иван. История Украинского Войска. Львов, 1936)