Козацькі посиденьки

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Козацькі посиденьки » Запорожское казачество » МАНІФЕСТАЦІЯ ВІД ІМЕНІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ДО ІНОЗЕМНИХ ВОЛОДАРІВ


МАНІФЕСТАЦІЯ ВІД ІМЕНІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ДО ІНОЗЕМНИХ ВОЛОДАРІВ

Сообщений 1 страница 19 из 19

1

МАНІФЕСТАЦІЯ ВІД ІМЕНІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ДО ІНОЗЕМНИХ ВОЛОДАРІВ, ЩО ПОЯСНЮЄ ПРИЧИНИ РОЗРИВУ З МОСКВОЮ від жовтня 1658 року
До відома ясновельможних, найшляхетніших, найсвітліших, найповажніших, найславетніших, знаменитих, високородних, достойних володарів, царів, електорів, князів, маркізів, республік, графів, баронів, знаті, громадян і т.п., і т.п.
Ми, все військо Запорозьке, заявляємо і свідчимо перед Богом і всім світом цією нашою правдивою і щиросердою маніфестацією, що приводом для ведення наших війн з Польщею не була жодна інша причина, не інша мета й намір, як захист святої східної церкви, рівно як і наших прадідних вольностей, любов до яких ми зберегли разом з нашим гетьманом, вічної пам’яті Богданом Хмельницьким, і нашим писарем Іваном Виговським.
Приватні наші справи порівняно зі справою слави Божої та спільного блага були для нас завжди другорядними. Тому, домовившись про дружні союзи з татарами, її світлістю шведською королевою Христиною 1, а згодом і з його світлістю королем Швеції Карлом Густавом 2, ми завжди їх дотримувались і всім цим угодам були незмінно вірними. Навіть полякам ми ніколи не давали приводу для порушення угод, бо за святою нашою вірою виконували всі домовленості і постанови.
1 не з іншої якої причини ми прийняли протекторат великого князя московського, а лише для того, щоб за угодою, укладеною за допомогою зброї і з Божою поміччю відновленою не раз пролитою кров’ю, ми могли зберегти і примножити наші вольності для нас і наших нащадків.
Тому й наше військо разом із наказним гетьманом Низового війська Золотаренком 3, довірившись обіцянкам і запевненням великого князя московського, спершу було за приєднання Литви до великого князя московського. Покладаючись на зв’язки, що лучать наші релігії, та на наше свобідне та добровільне підпорядкування, ми сподівались, що він буде до нас доброзичливим, дружнім, м’якосердим, чинитиме з нами не інакше, як грунтуючись на щирій довірі, не порушуючи нашої свободи, а діятиме відповідно до своїх обіцянок. Але — о даремні надії! Послужливі державні урядовці цього доброчесного й побожного царя та московські бояри мали заміри, щоб вже в той перший рік, коли йшлося про мир між поляками і московитами, був укладений також договір з метою захопити Польське королівство, а нас придушити і приєднати. Московити пообіцяли полякам, що ми зрадимо нашій домовленості зі шведами й з волі великого князя розпочнемо проти них війну. Замисли їхні спрямовувались на те, щоб нас, зайнятих війною зі шведами, легше було придушити й приєднати, на що Богдан Хмельницький, разом із нашим писарем, не лише не давали згоди великому князю, але й наводили йому через Василя Петровича Кикіна чимало доказів, чому не потрібно починати війну зі шведами в Лівонії. Ми мали на руках копії вищезгаданих перетрактацій, безсумнівно, вірогідні, однак не думали, що цей невірний крок і знак омани свого володаря державні урядовці здійснили, не узгодивши цей злочин із прихильним до нього царем і святійшим патріархом. І тому, вірні своєму слову, ми намагалися запобігти зусиллям московитів.
Отож війна, розпочата в Лівонії проти його світлості короля Швеції, нашого союзника і друга, без найменшої причини, а лише під тим одним претекстом, що його світлості королю Швеції подобалося підтримувати з нами дружбу, була першим відкритим свідченням цього злочину. Адже король Швеції, заклопотаний веденням військових дій, не міг допомогти нашим зусиллям. З цієї причини до нашого посла у його світлості короля Швеції шляхетного Данила
Грекині Олівенберга 4, якому двічі було відмовлено в проїзді через Московію, приєднався наш гетьман з тим же військом, при котрому раніше був Данило Виговський, його свояк 5. Він провів його до самого Люблина і спостерігав лукавство ошуканців московитів.
В тому, що наші підозри небезпідставні, переконує укріплення, недавно споруджене в нашому столичному місті Києві, з розміщеною в ньому залогою з кількох тисяч московитів, щоб нас тримати в неволі, якої колись було задосить і в Польщі. Так заповзято турбуються московити тим, щоб, приєднавши нас до себе, зробити союзниками по рабству.
Достовірні свідчення та явні приклади цього ми мали й у Білій Русі, коли людей шляхетного походження, які за своєю волею відійшли до прикордонних місцевостей Московії, майже двісті родин, силою і підступами перевезли до Московії. В той час, коли міщани Могилева та корінні мешканці інших міст Білої Русі, люди з різних міст і сіл, даремно добивались милосердя великого князя, їх числом понад двадцять тисяч чоловік депортували і переселили в місця московських колоній. Не кажучи вже про захоплених в Старому Бихові, що був переданий в їхні руки, та в інших містах поблизу Дніпра, бо весь Дніпро оточений залогами [московитів]. Де це не вдається, вони чинять свої підступи в інший спосіб.
Після смерті вічної пам’яті Богдана Хмельницького, гетьмана військ Запорозьких, вони думали, що наша Мала і Біла Русь разом із військом Запорозьким швидко загинуть. Тому й послів наших в Москві затримували довго і з ними поводилися гордовито, і на наші прохання ми отримували холодні відповіді. Незабаром й московське військо на чолі з князем Григорієм Ромодановським, послане на виручку під виглядом допомоги, просунулось аж до Переяслава і не побажало підкоритись гетьману.
Коли пізніше був обраний гетьманом Іван Виговський, який прийняв провід, перебуваючи на посаді головного писаря війська Запорозького, то Ромодановський першим не визнав цей офіційний титул, а за ним те ж саме зробив і великий князь 6. Потім сім’я розбрату посіялось ще далі, гетьманові закидалось, що він є польським шляхтичем і тому більше відданий полякам, ніж війську Запорозькому.
Оскільки природа воїнів, що ведуть бої за своїм власним розсудом і підносяться внаслідок численних перемог, схильна до сваволі, то вона разом із честолюбним бажанням наказувати штовхнула деяких козаків, що жили нижче Дніпрових порогів, до того, що вони, збунтувавшись, обрали собі за ватажка якогось Барабаша 7. В листах, написаних до великого князя і відправлених через їхніх послів, ці козаки звинувачують щойно обраного гетьмана всього війська Запорозького в багатьох кримінальних злочинах. Через цих послів вони також пропонують і закликають до того, щоб верховний військовий провід разом зі всією скарбницею був перенесений до Москви і щоб воєводи для нас посилалися із Москви.
Ця достохвальна справа відбувалася так, що коли згадані посли у супроводі тридцяти козаків проходили через землі Полтавського полку, то Пушкар, полтавський полковник, втаємничений у справи заколоту і його співучасник, мовби перейняв їх і додав ще сім своїх козаків, котрі, будучи захоплені послами бунтівників і перепроваджені до самих кордонів в Московії, згодом були відпущені. Посли виправдовувались тим, що Пушкар хотів їх затримати, але не зміг.
Знаючи це з постанови генеральної ради, яка відбулася у Корсуні, [де й Пушкар присягав на вірність гетьману], гетьман направив до великого князя послів з листами, в яких просив, щоб не довіряли цим бунтівникам, бо військо вже неодноразово засвідчувало свою вірність великому князю, а понад те, щоб посли бунтівників були під вартою повернені до війська Запорозького. Але справа вирішилася на добре для нас і тому, що наші посли випередили прибуття бунтівників, а коли ті прийшли у Москву, то тримали в таємниці своє місцезнаходження. Запитаний нашими послами в Москві дяк Алмашев заперечував те, що вони вже прийшли, поки їх одночасне з нами і таємне перебування в місті не стало для наших явним. Але це аж ніяк не похитнуло впертої підступності московитів: відпроваджені нами посли не отримали відповіді, патріарх московський не удостоїв відповіддю гетьмана на його листи. Навпаки, бунтівники одержали від великого князя нагороду, листи і явно незаконні привілеї для війська Запорозького, щоб передати їх Барабашеві.
В той час був у Путивлі придворний Микола Олександрович Сушин і побачив, що справа повертається на погане, що недостойно ведуться переговори з вільним народом. Тому він затримав послів бунтівників і пообіцяв передати нам, якщо великий князь дасть на те згоду.
Тим часом Пушкар, не повідомляючи гетьмана, майже щоденно потай приймав московських послів і відсилав назад. На сім листів, посланих йому з вимогою з’явитися до гетьмана, надійшла відмова. Нарешті, коли до нього наблизилися послані гетьманом військові загони, що не мали жодних ворожих намірів, він несподівано напав, одних убив, інших розігнав.
Майже в той самий час прибув надзвичайний посол великого князя — Богдан Матвійович Хитрово, генерал артилерії і московський сенатор 8. Без погодження з гетьманом він надсилає письмові універсали до всіх полковників, щоб вони прибули в Переяслав на генеральну військову раду. Переговоривши із старшиною, він відсилає Григорія Ромодановського до Москви і сповіщає, що за велінням великого князя предстане перед військовою Радою замість гетьмана.
Гетьман розцінив як поганий знак те, що права його посади і влада знехтувані разом із свободами війська Запорозького. Однак він поступився інтересам суспільного блага й прибув на раду.
Там гетьману повідомили, що Григорій Ромодановський, який стояв на чолі московського війська, протягом двох днів був неподалік Пушкаря і вів перетрактації про нашу поголовну видачу. Хоча в його владі було схопити заколотників, полонити і відіслати на вищезгадану раду. Накопичуючи сили для подальшого просування, він прочекав вісім днів, так і не домовившись із Пушкарем. А направленим до Пушкаря від всіх полковників і від Богдана [Хитрово] послам із проханням, щоб відмовився від свого замислу, і з’явився на раду, поклавшись на громадську довіру, і подав звинувачення, він відповів, що не може з’явитись інакше, ніж разом із своїми воїнами. Зі свого боку, він послав кілька сотень, які були зустрінуті Богданом з великими почестями і, щедро обдаровані, повернулись додому.
Тим часом Богдан разом із своїм оточенням звелів гетьману, щоб він прямо пішов на Пушкаря і привів його до послуху коли не переконанням, то силою, якщо тільки гетьман пообіцяє такі дві речі:
1. Складе присягу на Святому Євангелії великому князю.
2. Протягом восьми днів разом з кількома особами із військової старшини поїде до Москви для перетрактації з великим князем. Гетьман погодився і на першу, і на другу умови. Після цього він розпустив раду і звелів повернутися чотирьом полкам, направленим проти Пушкаря.
Майже в той самий час були відпущені посли вищезгаданого Барабаша. Вони приєднуються до Пушкаря і показують підбурювальні листи та привілеї, одержані від великого князя. [Вищезгаданий Барабаш був Божою милістю і розсудливістю гетьмана викликаний із Запорожжя й після того, як він визнав свою провину і просив гетьмана про прощення, був ласкаво і шляхетно вибачений та звільнений від покарання].
Богдан, що мав купку своїх збунтованих козаків, досі не виконав обіцянки, але змусив Пушкаря до присяги і пообіцяв йому прощення. З цієї причини запалена у нас пожежа, розпалювана московитами, вирвалась назовні. В різних місцях бунтівниками були вбиті невинні люди, а московити спостерігали за цим звіддалік. Серед них шляхетний Боґлевський 9, свояк гетьмана, бездоганний і миролюбивий, був убитий в своєму будинку разом із дружиною та всіми домашніми. Коли про цей злочин сповістили великому князю, то він відбувся мовчанкою.
Але Пушкар, не вдовольняючись скоєним, поєднав сили свого полку з силою бунтівних козаків, стягнутих зі всіх кінців його землі, і рушив прямо в бік Дніпра для того, щоб захопити гетьмана разом зі всією генеральною старшиною війська Запорозького, яких він пообіцяв передати в руки московитів.
Звернувшись за допомогою до московитів, гетьман даремно чекав відповіді і змушений був уже інакше розраховувати свої сили. Тому він закликав на допомогу татар на чолі з їхнім ханом КарачБеєм, приєднавши їх до козаків, яких можна було зібрати, та найманого війська, і рушив назустріч повсталим. Він відігнав їх від Полтави, бажаючи одного, щоб можна було заспокоїти це заворушення без кровопролиття. З цієї причини гетьман неодноразово відправляв своїх послів до Пушкаря, пропонував всім прощення і обіцяв свою ласку.
Ймовірно, Пушкар і оточені зі всіх боків зрозуміли, що тепер вони повинні схилитися до миру і пообіцяли його. Але підступно ошукавши, Пушкар на саме свято Пресвятої Трійці, серед ночі, вважаючи, що наше військо, переможене сном і пияцтвом, можна буде легко розбити, напав на нас, під’юджуваний передусім московськими зрадниками і тими, хто знаходився в нашому війську, а їх у нас було предосить. Тому, ввійшовши всередину табору, він зайняв більшу частину ар’єргарду. Проте лише засутеніло, гетьман разом із своїм найманим військом і татарами вчинив опір і розбив повсталих аж до їхнього цілковитого знищення разом з їхнім проводирем. Лише Барабаш з небагатьма врятувався втечею. До загиблих у цій битві варто додати і тих, які були вбиті повсталими в Лубнах і Гадячі. Їх нараховують до п’ятдесяти тисяч чоловік, і це є плід злодіянь московитів.
Коли ж це так відбулося і можна було тепер сподіватися на мир у нашій Русії, раптом через три тижні щезлий Григорій Ромодановський разом із військом великого князя вступає в наші володіння. Про своє прибуття він повідомляє гетьману, що прийшов на допомогу до козаків для умиротворення заворушень. На це той йому відповів, що вже все заспокоїлось, тому хай повертається назад зі своїм військом, а Барабаша, який знову повстав проти нас, — закутого в кайдани, видасть гетьману. Ромодановський відповів, що відійти з військом або видати Барабаша гетьману він, без особливого на те наказу великого князя, не може, зрештою, хай гетьман прибуде для розмови у вузькому колі.
Між тим Шеремет[ьєв], полководець великого князя 10, підійшов до Києва з іншого боку з шести тисячами війська, за яким потай йшли інші воїни московитів, числа яких доходило до п’ятнадцяти тисяч. Він по-дружньому запросив гетьмана, щоб той прибув для переговорів з ним, виключно маючи на меті захопити його в полон, разом із кимось із старшини. Коли ж гетьман відмовився від цієї зустрічі, Шеремет[ьєв] відкрито заявив, що загиблий Пушкар був найкращий і найвірніший слуга великого князя, а гетьман є ворог московитам. Впевненість у тому, що Шеремет[ьєв] намагається чинити всіляку шкоду гетьману і всьому війську Запорозькому, підтвердило й повідомлення кількох московитів, які шукали притулку у нас.
Те ж саме підтвердили два перебіжчики із війська Ромодановського, втаємничені в підступну змову. Зі свого боку виявив достатнє старання й Ромодановський: кількох сотників, відданих нам, він засудив до шибениці, а двічі повсталому Барабашеві надав титул гетьмана війська Запорозького разом із клейнодами від великого князя; прилуцького полковника, відданого нам 11, він позбавив цього звання і призначив іншого; розіслав у різні місця письмові універсали Барабаша, що закликали до нового повстання. Нарешті, він зробив відкрито ворожий крок — спустошив місцевості, прилеглі до нашого міста Веприка, і забрав у полон багатьох місцевих жителів.
Так розкрилася хитрість і підступність тих, які без жодної нашої вини готували для нас спочатку міжусобицю і громадянську війну, а потім і відкрито, загрозою своєї зброї — рабське ярмо. Для того, щоб знищити його, ми і доводимо нашу невинність і, закликаючи на поміч Бога, розпочинаємо законний захист і змушено шукаємо допомоги сусідів в ім’я своєї свободи. Тому на нас немає вини і не ми є причиною цієї війни, яку тепер розпалили. Ми хотіли бути вірними великому князю, але нас змусили взятися за зброю.

Підписаний Юрієм Немиричем з позначкою «власноручно».

0

2

ПЕРЕЛІК ПУНКТІВ І ПОКІРНИХ ПРОХАНЬ, ЯКІ ПОДАЄ ЙОГО МИЛІСТЬ ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ГЕТЬМАН ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО РАЗОМ З УСІМ ВІЙСЬКОМ ЗАПОРОЗЬКИМ І НАРОДОМ РУСЬКИМ ЙОГО КОРОЛІВСЬКІЙ МИЛОСТІ І ВСІЙ РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ

від 1659 року
Пункт перший Просить його милість пан гетьман з усім військом, щоб відповідно до Гадяцької комісії унія була скасована де-факто, грецька релігія заспокоєна і весь народ руський повністю втихомирений згідно з проведеним розслідуванням комісії, [результати] якого будуть перелічені нижче.

Пункт другий Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб згідно з тою комісією повністю військо Запорозьке заспокоїти і задовольнити. Також аби було видано Декларацію щодо приєднання воєводств Руського, Волинського, і Подільського, до Руського князівства, тому що їхні милості панове комісари подали це [на розгляд] сейму, а також аби були виконані інші прохання самого війська Запорозького, які будуть перелічені нижче.

Пункт третій Просить його милість пан гетьман з військом про шляхетський стан Руського князівства, щоб, згідно з Гадяцькою комісією, весь час надавали людям грецької віри всі [становища] від найвищого сану аж до найменших посад. Особливо ж, щоб амністія, гарантована Гадяцькою комісією, записана в дуже двозначній формі, була здійснена як для війська Запорозького, так і для шляхти в Короні та Великому Литовському князівстві.

Пункт четвертий У зв’язку з тим, що руська шляхта вельми зубожіла і, хоча б роздавалися якісь посади, не може з гідністю виконувати своїх обов’язків, тому просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб маєтності його королівської милості і Річі Посполитої, як нижче було сказано, були впорядковані й потім розподілялися на вічні часи. При тому ще просить, щоб установлення судів того ж князівства відбулося, згідно з Гадяцькою комісією, відповідно до нижчеперелічених вимог.

Пункт п’ятий Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб всі ухвалені [раніше] постанови для військової влади на Україні про військову дисципліну було зібрано разом й щоб було надано повну владу його милості пану гетьманові за прикладом святої пам’яті покійного пана Яна Замойського, великого гетьмана, а також обмірковано було все необхідне для війни, згідно з вимогами, які нижче будуть перелічені, тому що в Гадяцькій комісії це гарантовано в багатьох місцях.

Пункт шостий Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб усі приватні претензії як його милості пана великого гетьмана, так і польного запорозького, як теж і третього брата і його милості пана київського підкоморія 1 щодо його інтересів, а також інших осіб, про яких писав його милість пан гетьман до його королівської милості і про яких записано в інструкціях, було доведено до щасливого здійснення згідно з нижчеподаним реєстром та, врешті, щоб усе те, про що говориться в Гадяцькій комісії, збереглося. Військо Запорозьке просить одночасно, щоб доповнення Гадяцької комісії як щодо справи і особи його милості пана гетьмана війська Запорозького, так і його милості пана підкоморія були виконані.

Вимоги до першого пункту щодо задоволення потреб грецької релігії і цілого руського народу

І Щоб унія так у Короні, як і в Великому Литовському князівстві була знесена привселюдно постановою, і коли б хтось у Короні або в королівстві 2 чи в спадкових добрах переховував уніатів і за їхньою допомогою гнобив руський народ, такий повинен підлягати карі анатеми і конфіскації маєтків, і це повинно здійснюватися на вимогу інстигатора Великого Руського князівства 3 у будь-якому надворному суді і трибуналі, а після вирішення [справа] виконання вироку має належати до його милості пана гетьмана війська Запорозького.

II Єпископи з катедрами і маєтностями, а також архімандрії, ігуменства і всі церкви по містах і селах його королівської милості і шляхетських повинні бути передані негайно де-факто у справжнє володіння неуніатам; і щоб панове уніати не мали можливості цькувати руський народ наклепами, як це робили раніше, що неуніати викидали з церкви найсвятіші дари і топтали [їх]; щоб відразу ж після сейму протягом двох тижнів і дари євхаристії, і освячений хризмат а повиносили з церкви. Якщо б хтось із уніатів протиставився цьому і не вчинив так, тоді не тільки не матиме права позивати за це до суду греко-католиків 4, але як ворог батьківщини і порушник договорів має бути покараний названою вище карою на вимогу інстигатора Великого Руського Князівства через повноважний суд; [це стосується] також тих, що не повертають катедр і церков.
а Хризмат — мирниця, посудина для зберігання святого мира.

III Щоб де-факто повернули усі церковні маєтності, які недавно були відторгнені від церковних маєтностей різними людьми, зокрема їхніми милостями отцями єзуїтами, так у Литві — від їхньої милості отця Токальського 5, як і в Короні — від Свято-Троїцького Острозького шпиталю. Щоб відбулося також затвердження декрету його милості отця Токальського, архімандрита Лещинського, у справі їхніх милостей, з паном Станіславом Юдицьким і паном Григорієм Войною-Ясенецьким 6.

IV Тому що як тіло без душі, так і справедливість без виконання [вироку] — мертва, тому мають бути призначені до пана інстигатора Великого Руського князівства певні їхні милості панове комісари для відбирання катедр єпископій, архімандрій та ігуменств, церков і всіх маєтностей духовних з усіма [від них] відсотками. При цьому цивільна королівська влада має створити де-факто виконавчий орган під вищеназваною карою.

V Як стан духовний римо-католицької віри є забезпечений шляхетськими вольностями, так і стан духовний греко-католицької віри на підставі удільного статуту [має бути] забезпечений такими ж вольностями. Тому пильно треба домовлятися, щоб це було публічно закріплене постановою, щоб жоден пан, як духовний, так і світський дідич римо-католицької віри, не мав жодної влади судити духовних грецької віри, [щоб він міг] тільки у звичайному місці позивати до духовного суду. Також і в карних справах — як римських ксьондзів, так і грецьких духовних не можна судити, тільки судом, відповідним для духовних. А хто б цьому противився, кожного такого мають позивати у будьякому суді на вимогу інстигатора або віце-інстигатора Великого Руського князівства як порушника надворних і трибунальських декретів.

VI Інстигатор Великого Руського князівства, як і його віце-інстигатор, повинні мати забезпечену публічним законом силу позивати до сейму, трибуналів зухвалих людей, які чинили б якусь кривду грекокатолицькій релігії, або особам, або їхнім маєтностям як у Короні, так і в Великому Литовському князівстві духовним і світським людям, якого б статусу і стану вони не були, позивати для публічного покарання, як порушників договорів, і для публічного покарання, встановленого на порушників надворних і трибунальських декретів, а також за шкоди, особливо коли будуть фальшиво присягати. Цей же Інстигатор матиме таку ж силу позивати без будь-яких обмежень за всі маєтності, давно забрані і відторгнені від церкви.

VII Щоб анатему, яку наклали на отця єпископа перемишльського 7 і шляхту цього ж повіту, де-факто скасували і гарантували можливість добиватися відшкодування від уніатів.

VIII Щоб зайняли свої місця в сенаті і його милість отець митрополит, і їхні милості отці владики, згадані в Гадяцькій комісії, а також майбутній владика володимирський — про це наполегливо просимо. Щоб також урядовці Великого Руського князівства призначалися і утворення урядів проводилося через канцелярію Великого Руського князівства.

IX Щоб усі привілеї на духовні маєтності, семінарії, шпиталі як у Короні, так і в Великому Литовському князівстві надавалися з канцелярії Великого Руського князівства всім людям грецької віри, тому що [цю вимогу] взяли їхні милості панове комісари їхньої королівської милості і Річі Посполитої для вирішення їхньою королівською милістю та для того, щоб порозумітися зі станами Річі Посполитої. Якщо б їхні милості панове литовські на це не дозволили, то, не порушуючи договорів з Короною їхніх милостей панів громадян Великого Литовського князівства, військо Запорозьке не зможе віддавати ні маєтності, які має в своїх руках, ані не буде дотримувати договорів з їхніми милостями. Академії, дозволені Гадяцькою комісією руському народові, повинні бути затверджені публічною постановою.

X Просить його милість пан гетьман з військом, щоб отці єзуїти, що перешкоджають нашим руським школам, не мешкали у воєводствах Київському, Брацлавському і Чернігівському.

XI Духовні римської віри ні у своїх маєтностях, ні в дієцезіях не можуть мати жодної влади над духовними грецької віри. Коли все це здійсниться, тоді його милість пан гетьман з військом погодиться відправити свого великого посла до найвищого римського первосвященика і до його милості християнського імператора вести переговори про загальну згоду, про час і місце генерального синоду, до чого повинні приєднатися їхні милості панове духовні римо-католики.

Вимоги до другого пункту щодо війська Запорозького

І Нове рішення постанов 1638 року, ухвалене проти війська Запорозького, а також записка, подана в зв’язку з цим до королівського архіву, повинні бути скасовані, а треба видати іншу ухвалену постанову про затвердження усіх давніх прав запорозьких, і привілеї в урочистій формі мають бути дані.

II Щоб пана обозного війська Запорозького, суддів, осавулів і сотників задовольнили щедро так само, як встановив цар московський. Щоб і чернь, особливо та, що залишилася в реєстрі, одержала різні вольності.

III Панові обозному Великого Руського князівства і війська Запорозького має належати тепер кварта зі староства Житомирського з гізанією а або з іншого місця, а після смерті теперішнього посідача як Житомирське староство, так і адміністрація всіх селітроварень у всій Україні в королівських маєтках має належати тому ж панові обозному, щоб Річ Посполита і військо мали завжди надмір пороху і куль, не витрачаючи на це інших коштів.
а Гізанія — слово неясне.

IV Жодного козака не може судити жоден пан, ані орендар, тільки власний отаман, сотник і полковник.

V Наполегливо просить військо задовольнити його у зв’язку з тим, що їхні милості панове комісари на Гадяцькій комісії взяли, [аби подати] до теперішнього сейму [справу] воєводств Руського, Волинського, і Подільського, щоб прийняти остаточну декларацію, що ці [землі] повинні залишатися у Великому Руському князівстві.

Вимоги до третього пункту

І Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким про стан шляхетський українських громадян, щоб, згідно з Гадяцькою комісією, уряди, починаючи від найвищого рангу аж до найменших земських і ґродських, після того, як помруть теперішні їхні посідачі, надавати посади і будь-які уряди людям грецької віри, що шляхетно народжені й мають маєтності, а коли б хтось посмів проти того виступити, той має бути покараний карою анатеми і конфіскацією маєтностей. У воєводстві Руському, Волинському, і Подільському урядовцями і службовцями земськими і гродськими повинні бути по черзі раз римо-католицької, а інший раз — грецької віри.

II Право черговості на уряд посла належатиме Великому Руському князівству як у сеймах, так і в комісіях, і в посольствах за таким принципом, як у Великому Литовському князівстві.

III Просять, щоб амністія, запевнена Гадяцькою комісією як шляхетському станові, так і війську Запорозькому, здійснювалася обома сторонами як у Короні, так і в Великому Литовському князівстві.

IV У палаті послів [сеймі] повинні бути призначені місця для послів Київського воєводства, які здавна їм належаться, зразу ж біля послів Сандомирського воєводства.

V Будь-які вироки, штрафи, вигнання, анатеми й [судові] процеси, що ведуться на будь-якому рівні та в будь-якому місці, що досі зберігалися відносно тих, що були зі шведами або з військом Запорозьким, скасовуються.

VI У вільній Річі Посполитій немає важчої неволі, як та, коли комусь силоміць закривають шлях до здобуття своїх свобод і вольностей. Тому, коли хтось хотів би (чого не розуміємо) гнобити наш вільний народ тим, що чого немає в Гадяцькій комісії, того не можемо просити, щоб нас тим не гнобили, бо вільний народ до вільного добровільно приходить і єднається, і чого треба, про це просить.

VII Князі, що живуть у Великому Руському князівстві, не мають і не зможуть мати [права] вимагати або захоплювати жодної вищої прерогативи або першенства понад шляхетський стан.

Вимоги до четвертого пункту

І Через те, що народ шляхетський грецької віри вельми зубожів, а від тих посад і урядів, що не дають прибутків, не тільки жодної втіхи не матиме, але швидше буде змушений терпіти жалі й наругу, тому просить його милість пан гетьман з усім військом Запорозьким, щоб воєводство Київське належало до булави Великого Руського князівства, приєднавши деякі староства навіки до цього ж воєводства і булави, а саме: Острозьке, Переяславське, Богуславське, Білоцерківське, Черкаське і Канівське з Вишгородом і Київською орендою; а до каштелянії Київської після смерті теперішнього посідача — староство Новницьке [?] і Димерські маєтності з Демидовом; а до воєводства Чернігівського — маєтності Чернігівські, староство Ніжинське; до каштелянії Чернігівської — староство Новоґродське; до воєводства Брацлавського — Брацлавське, Вінницьке, Хмельницьке; до каштелянії Брацлавської — Літинське, Ланівське; до польної булави Великого Руського князівства — Корсунське, Чигиринське, Крем’янецьке, не рухаючи теперішніх посідачів. А заки це станеться, просять його королівську милість і Річ Посполиту забезпечити цим особам утримання з ласки його королівської милості.

II Трибунал Великого Руського князівства тепер почне судити в Житомирі, початок і черга повинні бути встановлені на брацлавській зустрічі. Щодо статусу надворних судів Великого Руського князівства має бути окрема постанова на сеймі.

III Який би не ухвалено спосіб проведення трибунальських судів, його милість пан гетьман просить затвердити його публічною постановою.

Вимоги до п’ятого пункту

І Як би це не було, але то саме в Україні сила полягає у військовій дисципліні, тому його милість пан гетьман з військом просить, щоб усі постанови про військову дисципліну було зібрано разом і щоб його милості пану гетьманові, за прикладом святої пам’яті покійного пана Яна Замойського, була надана повна влада над усім лицарством, шляхтою, що є на Україні, щоб він мав право війни, а коли б наказав когось виключити з війська, щоб негайно і всюди було це виконано відносно маєтностей і самої особи. Свіжі приклади повинні кожного до цього спонукати.

II Щоб не доходило на Україні до заворушень і ускладнень на випадок, Боже борони, смерті його милості пана гетьмана, тому його милість пан гетьман просить, щоб без жодних виборів рідний брат його милості — його милість Данило Виговський, Боже борони його від швидкої смерті, де-факто успадкував Велике гетьманство і Київське воєводство, а третій брат його милість пан Костянтин Виговський успадкував би польне гетьманство, про що наполегливо просить його милість пан гетьман, щоб на Україні не доходило до вибуху заворушень.

III Кварту з українних староств треба призначити на жовнірів до скарбниці Великого Руського князівства, і повинні бути обрані люстратори а для ревізії цієї кварти.
а Люстратори — доглядачі, ревізори.

IV Заки прийде до утворення скарбниці Великого Руського князівства, просимо його королівську милість, пана нашого милостивого, і Річ Посполиту, щоб нам дали стільки і такого війська, скільки і якого потребуємо, обміркувавши плату від Річі Посполитої щонайменше на три роки. А ми, зі свого боку, його королівській милості і Річі Посполитій обіцяємо давати війська Запорозького подвійну кількість від тої, яка в нас буде.

V Давнє право про перебування [старостів] у староствах українських треба зібрати разом і загострити під карою усунення зі староства на вимогу інстигатора Великого Руського князівства, призначивши розгляд справ у трибуналі Великого Руського князівства.

VI Щоб у своїх спадкових маєтностях і ленах 8, розташованих в межах Великого Руського князівства, князі і панове перебували особисто — залежить на цьому цілій Річі Посполитій, а коли б самі не могли перебувати в них, повинні доручати управління своїх маєтностей осілій шляхті Великого Руського князівства грецької віри, про що повинен бути написаний закон.

VII Внутрішню війну вивести за кордони і продовжувати обережно.

VIII Існує давній закон, щоб жінки не мали жодних українних староств, бо в Україні завжди, а тепер особливо, потрібно якнайбільше лицарських людей. Тому дуже-дуже просить його милість пан гетьман, щоб ці права зібрали разом і щоб не лише для королівських маєтностей, але й для ленних, в цілій Україні і в Сівері, всі права [на ці маєтності] скасували, а віддали добре заслуженим справним жовнірам, які кров свою проливають у війську, за рекомендацією його милості пана гетьмана запорозького.

IX Зустріч у Брацлаві Великого Руського князівства, в якій має потребу Річ Посполита, пропонують їхні милості панове посли, визначивши термін [зустрічі] в межах дванадцятьох тижнів, а керівником призначити одного з двох; на цій зустрічі будуть вести переговори про ці справи.

X Перш за все про те, що під Гадячем вирішено, і про те, що на цьому сеймі ухвалять, якнайпокірніше проситимуть їхні милості панове посли його милість короля, пана нашого милостивого, щоб ці святі переговори було затверджено урочистою присягою його королівської милості та їхніх милостей панів сенаторів і осіб, згаданих у Комісії.

XI На забезпечення стола його королівської милості Велике Руське князівство дарує Миргород з Полтавою і з усіми містами, які перед війною належали до Миргорода, а її милості королеві — Мину з волостю, Носівське староство і Кобищу.

Вимоги до шостого пункту відносно приватних претензій

І Згідно з гарантією його королівської милості, пана нашого милостивого, переданою їхніми милостями панами комісарами гадяцькими відносно власних претензій, його милість пан гетьман з військом Запорозьким просить, щоб насамперед жодні маєтності і бенефіції світські й духовні нікому не давали без письмового дозволу його милості пана гетьмана Запорозького, і нинішні якщо хтось випросив під фальшивим приводом від його королівської милості, щоб геть усі публічною постановою були скасовані, про що вельми наполегливо просить його милість пан гетьман. Особливо ж просить його милість пан гетьман як особа, майже [цілком] пригнічена постійними воєнними труднощами в Україні, щоб жодні справи, чи то карні, чи цивільні, не був зобов’язаний особисто полагоджувати, а щоб виконував це і відповідав [за них] за посередництвом своїх урядовців у гродських судах і трибуналі, а також на сеймі при допомозі своїх слуг або урядовців.

II Щоб якнайшвидше українські громадяни почали володіти маєтностями його королівської милості, які є в Україні, просить його милість пан гетьман з військом, щоб у Короні вакансії приділяли насамперед римо-католикам.

III Його милість пан гетьман вважає, що страшна згуба Вітчизни прийшла не від чого іншого, як саме від того словечка «не позволяю», тому, вливаючись в єдине тіло Річі Посполитої, завчасу протиставляємося такій великій небезпеці; [пан гетьман] просить, не порушуючи вольності, такого поліпшення, щоб вирішувала більшість трибунальським способом. А коли б хтось захотів захопити її, [Вітчизни], добро і цим займатися, тоді й ця більшість має вирішувати, крім [таких ситуацій], коли весь народ буде проти.

IV Щодо Любомля і Бара, то його милість пан гетьман уклінно просить його королівську милість і Річ Посполиту, щоб ці маєтності, беручи до уваги вимоги всіх польських законів, чого приклад дав святої пам’яті небіжчик Ян Замойський, затверджено постановою.

V Його милість пан гетьман подає окреме своє покірне прохання про його милість старого свого батька 9, про його милість пана Данила і про його милість пана Костянтина Виговського — рідних своїх братів, щоб зі своєї щедрої і панської ласки їхня королівська милість зволила обдарувати за їхнім станом і заслугами відповідним забезпеченням — з тих маєтностей Річі Посполитої, які, згідно з Гадяцькою комісією, після смерті теперішніх посідачів мають відійти до українних громадян. При цьому щоб і його милість пана київського підкоморія 10, згідно з Гадяцькими угодами і поданою підтримкою його милості пана гетьмана, милостиво зволив заспокоїти. Подає також своє прохання і за пана Юрія Хмельницького.

VI Окремо його милість пан гетьман подає своє прохання про всіх своїх родичів, особливо про його милість отця Гунашевського 11, а також про всіх, про кого писав листи до його королівської милості, щоб їхня королівська милість задовольнила їхні приватні претензії, особливо його милість пана Прокопа Верещаки 12, прикордонного чернігівського комірника як давнього вірного слуги їхньої королівської милості.

VII Щоб великий гетьман Великого Руського князівства призначав польного, а після смерті великого — спадщину щоб брав польний також на вищеназвані староства; на маєтностях Річі Посполитої могло б формуватися також і воєводство Запорозьке.

VIII Усі заслуги його милості пана Григорія Гуляницького 13, наказного гетьмана Сіверського — високі й гідні заслуженої нагороди їхньої королівської милості, пана нашого милостивого, — про нього просить його милість пан гетьман, щоб за свої заслуги разом з усіма сотниками і своєю черню був нагороджений.

IX Достойні цього заслуги світлого князя його милості Богуслава Радзивілла, конюшого Великого Литовського князівства, які засвідчував він самому його милості королеві та Річі Посполитій, а ще його предки дуже заслужилися Богові й вітчизні, щоб усебічно його милість король і Річ Посполита задовольнили всі ті його претензії, які належні рангові прав та привілеїв його милості князя.

X Просимо, щоб його милість пан Гаврило Гулевич, хорунжий чернігівський, був повністю відновлений [в правах], а також пан Олександр Чаплич-Кісельницький 14 і всі, хто під час цього фатального нещастя Республіки провинився перед Богом і Батьківщиною, тішилися батьківською ласкою його королівської милості і материнською любов’ю Річі Посполитої.

ІВАН ВИГОВСЬКИЙ

Отредактировано Зорро (2013-04-19 18:06:35)

0

3

http://uk.wikipedia.org/wiki/Юрій_Немирич

http://uk.wikipedia.org/wiki/Немиричі

С лёгкой руки модного писателя Андруховича также стала широко известна следующая история ещё одного современника манифеста - представителя  этой шляхетской фамилии ( по Андруховичу - единоутробный брат автора манифеста, однако, на самом деле,  более дальний родственник, брата Юрия звали Степаном) :

"...по книге «Кримінальний світ старого Львова» Андрія Козицького і Степана Білостоцького, кстати, настоящее сокровище для любителей исторических анекдотов).
Начало 17 века, неспокойный для Львова период, впрочем, как и любой другой, от основания и по настоящий день. Если кто-то интересуется историями польско-турецких и т.д. воен, то знает, что все они происходили по одной схеме: кварцяное войско, которому годами никто не платил, собиралось во Львове, причем страшно долго, а в ожидании похода – грабило горожан и пригородные села. Всегда актуальными были и внутригородские столкновения – как по национально-классово-религиозному признаку (реже), так и просто по широте души участников. И вот – 
(дальше – цитата в переводе, необходимые объяснения – курсивом)
«Самуэль/Самийло Немирич, который проживал на Галицком предместье (не умею точно перевести, это не совсем то же, что и пригород) Львова в начале 17 века, прославился постоянными бурдами (тоже почти непереводимое понятие, ну, скажем, дебошами), хулиганством и ограблениями. Шляхтич задирал соседей, стрелял в них, и наконец изнасиловал девушку, продающую пляцки (и вот здесь начинается легенда. Пляцки для любого обитателя Западной Украины, которая вообще-то называет себя Галичиной, как и для большей части миттельевропейцев, понятие сакральное в куда большей степени, чем пресловутое сало .Девушка с пляцками может восприниматься как воплощение Богини, а безусловно преступное деяние Немирича - как осквернение священного брака, конечно же, только в терминах глубоких архетипов. С большой степенью приблизительности и огрубления можно сказать, что пляцками галичане называют то, что в остальной Украине и в России называется пирогами, а пирогами они  называют то, что в остальной Украине именуют варениками, а то, что в России зовется блинами, здесь  называется налисниками). Бурмистр Бартоломей Уберович послал за преступником ципаков (городская стража), которые поймали Немирича и посадили в тюрьму ратуши. Суд, состоящий наполовину из шляхты и наполовину из мищан (горожане нешляхетского сословия) приговорил насильника к смертной казни, но, благодаря коллективной просьбе шляхты, высшую меру заменили на заключение в веже (башне) и денежный штраф.
Отпущенный из тюрьмы Немирич  затаил обиду на магистрат и решил отомстить. В своем имении он собрал банду из нескольких сорвиголов и вместе со своим другом Ежи Лясоцким возвратился во Львов. Харцизяки (преступники?) остановились под городом и напали на бурмистра, когда он выехал в свое имение в Скниливок (теперь часть города, прилегающая к печально известному Скнилову). 23 июля 1619г., в полночь, бандиты приехали в дом, где ночевал Уберович. Он уже спал, но услышав, что переночевать просится земский писарь Свошовский (а так представился Немирич), отпер дверь. Его немедленно схватили, и, как был, в ночной рубашке, привязали к лошади. Кроме того, Немирич сорвал с шеи бурмистра аксамитную сакву (сумочку), в которой лежало 47 дукатов. Похитители погнали коней, не разбирая дороги, поэтому Уборевич, лежащий животом поперек седла, очень пострадал и уже просил, чтобы его убили, потому  что дальше таких мучений не выдержит.
В то время во Львове организовали погоню. Райця (член магистрата) Ян Юлиан Лоренцович, узнав об похищении председателя магистрата, поспешил на выручку, заручившись также помощью князя Заславского, военное подразделение которого как раз проезжало через Львов. Немирича догнали только на Волыни. Уберовича отбили, но сам похититель сбежал. Позже город добился от гетьмана Станислава Жолкевского специального универсала, которым Немиричу объявили заочную баницию. Чудесное спасение львовского бурмистра увековечили благодарственной надписью на табличке, закрепленной на щите, который держал каменной левик перед Львовским магистратом. Сейчас эта скульптура, получившая название «левик Лоренцовичей», находится на Высоком Замке (совершенная правда, там она находится и до сих пор, если кто-то знает, немного в стороне от главной дорожки подъема на Замковую гору).  (Аntonina) ".

http://uk.wikipedia.org/wiki/Лев_Лоренцовича

Всё вместе это позволяет ярко представить ту среду образованой и вольнодумной шляхты, из которой исходили как манифест, так и все прочие конституционные инициативы, которые сегодня часто пытаются представлять светлым и благополучным европейским прошлым Гетманщины 17 века. И понять, отчего они не находили отклика у православного люда и казаков.

0

4

Вентерь написал(а):

Всё вместе это позволяет ярко представить ту среду образованой и вольнодумной шляхты, из которой исходили как манифест, так и все прочие конституционные инициативы, которые сегодня часто пытаются представлять светлым и благополучным европейским прошлым Гетманщины 17 века. И понять, отчего они не находили отклика у православного люда и казаков.

А никто и не говорит , что шляхта любила украинцев, история это показала. Вы считаете Москва того времени и ранее вместе с опричниной были лучше?
Простые люди не хотели поляков из-за подхода господин-раб. Точно также как и сейчас не хотят в состав России, Вы не заметили сходства?

0

5

Форум не место, где дистанционно можно получить историческое образование и навыки работы с историческими источниками. Однако публикация на нём большого объёма взятых из сети документов требует хотя бы приблизительно ориентироваться в политическом контексте конкретной исторической эпохи. Иначе у современного казака, или "казака" может сложиться впечатление, что манифесты и конституции от имени Запорожского войска в самом деле писало само Запорожское войско, а не узкий круг близкородственных между собой лиц (Выговские, Немиричи, Войнаровские, Орлик и прочие). Люди эти, по-преимуществу, были неправославного вероисповедания, происходили из шляхты Речи Посполитой. В значительной степени были латинизированы и скорбели о золотой шляхетской свободе. А послевестфальская Европа бурлила и кипела повсеместно, где старый католический мир потерпел хоть малейшее поражение.

0

6

Вентерь написал(а):

Иначе у современного казака, или "казака" может сложиться впечатление, что манифесты от имени Запорожского войска в самом деле писало само Запорожское войско, а не узкий круг близкородственных между собой лиц (Выговские, Немиричи, Войнаровские, Орлик и прочие)

А когда договора и законы писал народ?
Гадячское соглашение 1658 г. провозгласило появление на карте Европы нового федеративного государства — польско-литовско-украинской Речи Посполитой (то есть республики). Указанные политические народы объединялись как «свободные со свободными» и «равные с равными». Каждая из частей государства имела собственную администрацию, финансы, войско.

0

7

Преимущественно на бумаге или пергаменте были и администрации, и финансы, и армии. Более глубокое изучение биографий этих исторических фигур позволяет составить представление как об обстоятельствах создания  самих документов, так и реальной жизни Украины того времени.

Вроде того, как если бы в наши дни некий завсегдатай сетевого форума взялся за реорганизацию и объединение казацких организаций в масштабе страны на основе...  пусть даже крепкого гарвардского или оксфордского образования :))

0

8

Вентерь написал(а):

Преимущественно на бумаге или пергаменте были и администрации, и финансы, и армии

О наконец признали , что хоть как то существовало государство. :D

0

9

Речь Посполитая действительно существовала.
Ремесло историка в том и состоит, чтобы понимать, что, как, почему и где происходило в период времени от Опричнины 1565 - 1572  до  Конотопской битвы 1659 года или любого другого обсуждаемого в теме события.

0

10

Вентерь написал(а):

Речь Посполитая действительно существовала.

Вы не приводите даты существования опричнины, если Вы внимательно читали я написал ранее. Кроме того , на более позднем уровне поменялось название опричнины и они стали дворовыми.
Сейм ратифицировал Гадячский договор?

Отредактировано Зорро (2013-04-19 22:51:48)

0

11

http://uk.wikipedia.org/wiki/Велике_князівство_Руське_(1658%E2%80%941659)

Все интересующиеся в состоянии разобраться самостоятельно, гугля в помощь. А "творческая шизофрения" может стать источником самостоятельных научных концепций.

Аналогиями в этом случае может выступать настолько широкий ряд событий, что ... горизонт стремительно убегает от "исследователя" : не только опричнина, но и

http://ru.wikipedia.org/wiki/Закавказская_Социалистическая_Федеративная_Советская_Республика

или:

http://ru.wikipedia.org/wiki/Кавказский_эмират
и даже :

http://ru.wikipedia.org/wiki/Ацтекская_империя

0

12

В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої.
За умовами Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства — козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому Князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал.
Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети.
Українська армія мала складатися з 60 тис. козаків і 10 тис. найманого гетьманом війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану.
Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам.
Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Краківським університетом. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також фундування в необхідній кількості початкових шкіл та друкарень.
Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Руського, Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті, яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.
Росія не сприйняла цю угоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом, війна склалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і тому змусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам» . Не бачачи іншого виходу з ситуації, гетьман Виговський у жовтні 1659 склав повноваження та виїхав до Польщі.
Для поляків війна складалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росії та звільнили Вільно.
В підсумку Московія і Польща уклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686 року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Москви. Козацтво отримало ще менше привілеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII ст. практично втратило політичний вплив.

0

13

Вентерь
Можно Вас попросить не дополнять Ваши сообщения после моих ответов, а то меняется суть отвеченного мною.

0

14

Чисто технически грузить массивы готовых текстов из сети быстрее, чем формулировать, править и набирать свой. К тому же все сообщения под ником "Вентерь" не адресованы пользователю "Зорро" и не являются диалогом с ним.

0

15

Вентерь написал(а):

горизонт стремительно убегает от "исследователя" : не только опричнина, но и    Сегодня 22:35:55


Вентерь написал(а):

Ремесло историка в том и состоит, чтобы понимать, что, как и где происходило в период времени от Опричнины 1565 - 1572  до  Конотопской битвы 1659 года или любого другого обсуждаемого в теме события.      Сегодня 22:21:40


Зорро написал(а):

Вы считаете Москва того времени и ранее вместе с опричниной были лучше?         Сегодня 21:14:54

Зорро написал(а):

Вы не приводите даты существования опричнины, если Вы внимательно читали я написал ранее. Кроме того , на более позднем уровне поменялось название опричнины и они стали дворовыми.     Сегодня 22:24:03

А Вы уже думали, что подловили,да :D

Отредактировано Зорро (2013-04-19 23:17:34)

0

16

Вентерь написал(а):

Чисто технически грузить массивы готовых текстов из сети быстрее, чем формулировать, править и набирать свой

Ну так я привожу то ,что было,а не так как Вы придумываю своё - новое. 8-)

0

17

"Ученье - свет, неученье - тьма" и "Корень учения горек, а плоды его сладки". Якби на экзамені хтось перелічив: "всі стани українського суспільства"  таким чином: "шляхта, духовенство і козаки" - неодмінно отримав би "незадовільно".  Нетактичным также считается не указывать автора цитируемого текста из научной или научно-популярной работы. Или, меняя последовательность цитат, компилировать из них иной, отличный от первоначального смысл.

В общем, манифест Немиричем был составлен и при гетманстве Выговского Польский король  становился ещё и Великим Князем Русским, каковым формально и являлся чуть менее года. В этот же 1658 год иезуиты добились от короля эдикта об изгнании из страны (под угрозой смертной казни) всех ариан - бывших единоверцев Немирича, перешедшего в православие при Хмельницком - за шведский коллаборационизм. В остальное время король довольствовался набором титулов:

Ioannes Casimirus, Dei Gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russie, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Livoniae, Smolenscie, Severiae, Czernichoviaeque; nec non Suecorum, Gothorum, Vandalorumque haereditarius rex, etc.

Ян Казимир, милостью Божьей король польский, великий князь литовский, русский, прусский, мазовецкий, жемайтский, ливонский, смоленский, северский, черниговский, а также наследный король шведов, готов, вендов и прочая.

Непонятным остаётся, правда, каким образом "Москва не сприйняла цю угоду [Гадяцьку] і розпочала війну з Україною", если имело место "суверенное ВКР"...

Грамотно выстроенная концепция обоснования суверенитета этого Великого Княжества Русского выглядела бы примерно так:

http://narodna.pravda.com.ua/history/4a5f033c39b5d/

Однако Коновченко здесь также допускает целый ряд неточностей и умалчиваний, подгоняя составные элементы под искомый результат.

0

18

Вентерь написал(а):

Непонятнім остаётся, правда, каким образом "Москва не спийняла цю угоду [Гадяцьку] і розпочала війну з Україною", если имело место суверенное ВКР...

Так же как Россия воевала и с Крымским ханством и Кавказом к примеру.

Богдан Хмельницкий, в свое время, говорил, что он единовластный самодержец русский и достаточно имеет сил в Украине, Подолии и Волыни, в княжестве своём по Львов, Холм, и Галич. В 1658 году, согласно статей Гадячского Соглашения, Украина, под названием Великого Княжества Русского (в составе Киевского, Черниговского и Брацлавского воеводств), стала третьим сувереном Речи Посполитой, на равных условиях с Королевством Польским и Великим Княжеством Литовским. Соглашение с украинской стороны было подписано Иваном Выговским, Гетьманом Войска Запорожского Низового.
Абсолютно очевидно, что до тех пор, пока существовало Великое Княжество Русское, ни о каком другом русском государстве не могло быть и речи!!! И чужестранцы, как, например, Павел из Алеппо (1654 год), называют украинцев русинами или русами, отличая их от москвинов, которых, вплоть до начала 18 века, знали только под названием москов, московитов, москвинов или москалей. Ввиду того, что Петр 1 всходил на трон еще Московского Царства, этноним "русские", "россияне" появился в Российской Империи во второй половине 18 века. Следовательно, все, что касается российской истории до первой половины 18 века нужно называть "московское", "древнемосковское". Термином "руський", "русский", "древнерусский" нужно помечать исторические события только Великого Княжества Русского!

Не плохо :)

0

19

Вентерь написал(а):

Ян Казимир, милостью Божьей король польский, великий князь литовский, русский, прусский, мазовецкий, жемайтский, ливонский, смоленский, северский, черниговский, а также наследный король шведов, готов, вендов и прочая.

А Вы знаете, что Ярема Вишневецкий был русским князем?

0


Вы здесь » Козацькі посиденьки » Запорожское казачество » МАНІФЕСТАЦІЯ ВІД ІМЕНІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ДО ІНОЗЕМНИХ ВОЛОДАРІВ