У 16-17 ст. царська влада не мала достатніх сил, щоб підпорядкувати собі «вільне» козацтво, але намагалась використовувати його сили для захисту кордонів держави, посилаючи козакам платню, зброю, продукти. Це сприяло перетворенню козацтва в особливий привілейований військовий стан (рос. "сословие"), положення якого визначалось тим, що за службу державі за кожним козачим військом закріплялась зайнята ним земля, яку військо передавало в користування козачим станицям, а козацька старшина ввійшла в дворянський стан Росії.
До початку 20 століття в Росії існувало 11 козачих військ (Донське, Кубанське, Теркське, Астраханське, Уральське, Оренбургське, Семиреченське, Сибірське, Забайкальське, Амурське, Уссурійське). Всі козачі війська та області, населенні козаками, були в військовому та адміністративному відношенні підпорядковані Головному управлінню козачих військ, а з 1910 року – Козачому відділу Головного штабу Військового міністерства на чолі з отаманом всіх козачих військ, яким з 1827 року був спадкоємець престолу. На чолі кожного війська стояв наказний отаман, а при ньому військовий штаб. Станичні та хуторські отамани обирались на зборах. Чоловіче населення з 18 років було зобов’язане нести військову службу протягом 20 років, а з 1909 року 18 років. На військову службу козак був зобов’язаний прибувати з своїм обмундируванням, спорядженням, холодною зброєю та конем. (до речі, втрата козаком шашки та шапки вважалось ганьбою, їх можна було загубити тільки з головою)
Активну участь козачі війська прийняли під час I світової війни (1914-1918 рр.), до 1917 року ними було виставлено 164 полка, 54 батареї, 30 пластунських батальйонів, 179 окремих сотень, 78 напівсотень, 9 кінних те піших дивізіонів, 63 запасні сотні та 3,5 запасних батарей, імператорський конвой (всього більше 200 тис.).
Під час громадянської війни в Росії більшовикам вдалось перетягнути козацьку бідноту на свою сторону, але більша частина козаків підтримала Білу Гвардію. Ядром Білого руху була Добровольницька армія створена генералами Алексєєвим та Корніловим в Новочеркаську. Районом початкових дій Добровольницької армії були Область Війська Донського та Кубань. Після смерті генерала Корнілова , командування білими силами перейшло до генерала Денікіна, під командуванням якого добровольці та козаки звільняють від більшовиків Кубань, Північний Кавказ, Донбас та Крим. Після такого успіху Денікін вирішив йти на Москву, але цей наступ зазнав поразки, після якої він подав у відставку. Таким чином на початку 1920 року командування армією прийняв генерал Врангель (чорний барон, це прізвисько отримав за свою традиційну форму одягу – чорну козачу черкеску). Петро Врангель першим відступив від ідеї «єдиної і неподільної Росії», за яку намертво трималися Олександр Колчак та Антон Денікін, вважав, що майбутня Росія повинна бути добровільною федерацією народів колишньої імперії царів. Визнав право на незалежність України. В липні 1920 року з допомогою селян виступив із Криму і зайняв донецький степ. Десантами пробував опанувати Кубань. У вересні повернувся у Крим. В листопаді під тиском переважаючих сил червоної армії і евакуювався із більшістю офіцерських кадрів до Константинополя.
Під час та після громадянської війни зі сторони більшовицької влади велась політика «розказачування», в ході якої козаче населення зазнало масових репресій. (Навіть існує думка, що голодомор 1932-1933 рр, був фактично організований не стільки проти українського народу, а скільки проти козацтва, як нестабільного антибільшовицького класу. Доводами в цій позиції є те, що не все населення України зазнало голодомору (схід та південь України), а в той час голодомор був і на Кубані. Тобто територіях населених козаками.)
Під час II світової війни козацтво знову зазнає внутрішньої трагедії, яка полягає в тому, що козачі підрозділи приймають участь, як на стороні фашистської Німеччини так і на стороні Радянського Союзу. Появі в складі вермахту козачих частин, сприяє репутація козаків як непримиримих борців проти більшовизму. В таких підрозділах більшою частиною беруть участь козаки, які емігрували під час громадянської війни та перебіжчики. В свою чергу, розуміючи загрозу зі сторони Німеччини, радянська влада у 1936 році знімає обмеження на службу козацтва, та починає відновлювати козачі частини (козаки завжди були потомственими воїнами і влада СРСР розуміла, що таку силу треба мати на своїй стороні).
Результат війни відомий всім.
Кубанські козаки приймали участь у параді Перемоги у 1945 році.

Козачі звання:
Казак
Приказний
Мол. урядник
Урядник
Ст. урядник
Мол. вахмістр
Вахмістр
Ст. вахмістр
Підхорунжий
Хорунжий
Сотник
Підосавул
Осавул
Військовий старшина
Казачий полковник