Козацькі посиденьки

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.



Руина

Сообщений 1 страница 2 из 2

1

Чигиринская рада — съезд казацкой старшины в городе Чигирине 26 августа 1657 года, состоявшийся через три недели после смерти Богдана Хмельницкого. В ней приняли участие есаулы и сотники и ограниченное число рядовых казаков. Официального приглашения казакам Запорожья послано не было. Основным решением Чигиринской рады стало избрание исполняющим обязанности гетмана сроком на три года войскового писаря Ивана Выговского до повзросления Юрия Хмельницкого, которому перед смертью хотел передать власть Богдан.
Считалось, что данное решение будет представлять компромисс, способный успокоить противников Выговского, которого подозревали в симпатиях к полякам. Однако уже менее чем два месяца спустя, на Корсунской раде 21 октября Выговский был провозглашён старшиной полноценным гетманом.
Корсунская рада — съезд казацкой старшины в городе Корсуне, состоявшийся 21 октября 1657 года. Войсковой писарь Иван Выговский, избранный на Чигиринской раде исполняющим обязанности гетмана «до совершеннолетия» Юрия Хмельницкого, казацкая старшина обратилась к нему с официальной просьбой продолжить пребывание в должности, на что Выговский сразу согласился. Выговский был избран гетманом от собственного лица, в то время как правами Юрия, которому завещал власть Богдан, полностью пренебрегли.
Избрание Выговского прошло без участия Запорожской Сечи и простых казаков, которые испытывали резкое неприятие к его пропольской ориентации. Из-за этого легитимность избрания Выговского на протяжении последующих лет многими считалась сомнительной, что привело на Левобережной Украине к обширному восстанию и, в целом, к эпохе гражданской войны, известной под названием «Руина» и затянувшейся до конца XVII века.
Основные направления государственной политики гетмана Ивана Виговского
Ещё при жизни Б. Хмельницкого 5—11 апреля 1657 г. Старшинская рада постановила передать власть после смерти гетмана его 16-летнему сыну Юрию. Однако после смерти Б. Хмельницкого в старшинской среде началась борь­ба за гетманскую булаву. 23—26 августа в Чигорине состоялась Старшинская рада, на которой гетманом до совершеннолетия Юрася Хмельницкого был избран генеральный писарь.
Во внешней деятельности гетман И. Виговский (1657—1659 гг.) пы­тался продолжать политику Богдана Хмельницкого, направленную на достижение полной независимости казацкого государства, ук­репление его международного авторитета.
Уже на Корсунскую раду 1657 г. прибыли послы Швеции, Польши, Авст­рии, Турции, Крыма, Трансильвании, Молдавии, Валахии. Там был оконча­тельно оформлен договор со Швецией, которым предусматривалось созда­ние украинско-шведского военно-политического союза, направленного на обеспечение независимости и территориальной целостности Украины. Было решено восстановить союзы с Турцией и Крымским ханством, заключить перемирие с Польшей.
С Москвой гетман на разрыв идти не хотел.

Політика Виговського позначилася й на відносинах України з Москвою. Після Богдана цар весь час намагався обмежити автономію України. Так, київський воєвода Бутурлін не був присутній на виборах київського митрополита, вимагаючи, щоб українська церква підкорялась московському патріарху. Російські посли хотіли, щоб до Москви на затвердження і поклін їхав і сам гетьман. Але Виговський покликався на неспокій і чвари на Україні, розуміючи, що вдома йому легше відхилити наполягання царя. Найбільше невдоволення українців викликав прихід на Україну російських воєвод та гарнізонів. Це була та сила, за допомогою якої царат розраховував ліквідувати автономію та об’єднати Україну з Росією. Під час боротьби Виговського з прибічниками Пушкаря його ж старшина шукає підтримки в царя, як і пушкарівці, просячи цілковитого підданства. Полковник Лісницький накликав воєвод і комісарів у головні міста для складання реєстру 60.000 козаків; їх появу населення зустріло вороже. Скориставшись із цього, Виговський готується до походу. Під орудою свого брата Данила він посилає полки вигнати з Києва воєводу Шереметєва. Міщани підтримали Виговського, .але взяти місто з південно-західного боку йому не вдалося. Своїми універсалами гетьман кличе народ вигнати воєвод з України. Нарешті, після Конотопської битви, де російські війська зазнали нищівної поразки, воєводи самі втекли до Путивля. Та рештки розгромлених загонів Пушкаря знову шукають у них підтримки.

К царю было отправлено посольство. Оно должно было уведомить его об избрании нового гетмана. Московское правительство долго медлило с признанием гетманом Виговско­го, требуя от него немало уступок, и прежде всего — введения в самые большие украинские города московских гарнизонов во главе с воеводами. После февральской рады 1658 г. в Переяславе, подтвердившей избрание гетмана, Виговский согласился на прибытие воевод в Переделав, Нежин и Чернигов.
Определяющей чертой внутренней политики И. Виговского была опора гетмана на старшинскую верхушку и украинскую оказачившуюся шляхту. Щедрые дарения земли и привилегий верхушке вызывали недовольство неимущего казачества и крестьянства. Этим воспользовались в собственных интересах полтавский полковник М. Пушкарь, который сам мечтал о гетманской булаве, и запорожский атаман Я. Барабаш. При под­держке Москвы они организовали мятеж. Но уже 1 июня 1658 г. отряды мятежников были разбиты под Полтавой гетманским войском и отрядами татар.
Двойная игра Москвы, которая поддерживала, использовала и разжи­гала мятеж Пушкаря, постоянная угроза агрессии со стороны Москвы, сложная политическая ситуация в Украине вынудили Виговского в кото­рый раз задуматься над поиском иного союзника. В конце концов он остановился на Речи Посполитой.
6 сентября 1658 г. между Украиной и Польшей в г. Гадяче был за­ключён договор, получивший название Гадячского. Согласно ему Укра­ина, Польша и Литва образовывали федерацию трёх самостоятельных госу­дарств, объединённых лишь сообща избранным королём.

Га́дяцький до́говір (також трапляється застаріле іменування «Гадяцькі статті»; пол. ugoda hadziacka) — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.

Гадячский договор усложнил политическую ситуацию в Украине. Весной 1659 г. более чем 100-тысячное российское войско во главе с князем Трубецким двинулось на Киев. Решающий бой между московским и украинским войсками произошёл 28—29 июня под Конотопом и завер­шился полным поражением московитов.
К сожалению, громкая победа под Конотопом не положила конец раздорам в Украине. Различные украинские силы видели независимую Украину по-разному. Сразу после Конотопской битвы вспыхнуло новое антиправительственное восстание, во главе которого был поставлен Юрась Хмельницкий. 11 сентября 1659 г. под Германовкой на Киевщине состоя­лась Чёрная рада. Казаки отказались признать Гадячский трактат, выступили против подданства польскому королю и высказали недоверие гетману Виговскому. Виговский отрёкся от булавы, а гетманом был избран Юрий Хмель­ницкий.

Отредактировано Зорро (2013-04-19 17:41:44)

0

2

Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допустити Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією.
Цей акт був розцінений Богданом Хмельницьким та оточенням як сепаратний та зрада інтересів України. В грудні 1656 він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату — на деякий час була захоплена навіть Варшава. Але улітку ліга зазнавши значних поразок від поляків та татар по суті розпалася. Після цього настала криза у питаннях зовнішньої політики Гетьманату. Вторгнення козацьких полків на польські землі провокує чергову загрозу спустошення українських земель кримськими татарами. Союзні акції зі Швецією призводять і до кризи у відносинах із царем.
Після смерті Богдана Хмельницького влітку 1657 року у царя Олексія Михайловича та його оточення визрів план ревізії переяславських домовленостей 1654 р. Ним передбачалося обмеження зовнішніх відносин гетьмана, збільшення кількості військових російських залог в українських містах.
Новий гетьман Іван Виговський ці умови відкинув і у жовтні 1657 року підписує договір зі Швецією,

Корсунський договір (1657)
Ко́рсуньський до́говір — договір, укладений між Україною і Швецією 25 жовтня 1657 року на Генеральній Військовій Раді в Корсуні.
Від української сторони у виробленні умов договору брали участь Іван Ковалевський, Іван Богун та Юрій Немирич, а з шведської — Густав Лілієнкрона.
Договір передбачав створення українсько-шведського політичного союзу, який би гарантував державну незалежність і територіальну цілісність української держави.
За умовами договору шведський король Карл Х Густав зобов'язувався домагатися визнання Польщею незалежності України.
Західноукраїнські землі та Берестецьке і Полоцьке воєводства, які перебували під владою Речі Посполитої, мали увійти до складу Гетьманщини.
Початок воєнних дій між Швецією і Данією, складна внутрішньо-політична ситуація в Україні не дозволили реалізувати умови Корсунського договору та зумовили підписання у 1658 році гетьманом Іваном Виговським Гадяцького договору.

яка у той час воювала як із Польщею, так і із Росією. Незадоволені цією угодою наприкінці року підіймають повстання за мовчазною згодою російських воєвод, які перебували в Україні. Воно охопило Запоріжжя та південні полки Лівобережжя. Після того як цар відмовив Виговському щодо допомоги проти повстанців, гетьман почав шукати інші варіанти. Кримське Ханство з 1654 року перебувало у союзі з Річчю Посполитою. Тому було вирішено повернутися до перемовин з Польщею. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич і П. Тетеря, а польську Станіслав-Казимір Бенєвський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.

Отредактировано Зорро (2013-04-19 19:05:11)

0