Богдан Зіновій Хмельницький. (прибл. 1595-1657) Герб «Абданк»
Богдан Хмельницький народився на Черкащині, можливо, в Чигирині чи на хуторі Суботів. Здобувши домашню освіту, Богдан надалі навчався в Києво-братській школі, а 1608 р., батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії. Там майбутній гетьман навчався п’ять років, освоївши польську та латинську мови, а згодом навчився ще турецької, кримськотатарської і французької мов.
Вступивши до реєстрового козацтва, Б. Хмельницький 1618 р. під час одного з боїв під Москвою, врятував королевича Владислава, і потім той завжди добре до нього ставився. У 1620 році в битві під Цецорою, Хмельницький потрапляє в полон до турків. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов’язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови. У 1622 році мати за допомогою друзів викупила його з полону (хоча є версії, що він втік сам). Повернувшись через два роки утримання у Константинополі додому, Хмельницький прибув до Запорожжя і продовжив час від часу ходити у морські походи з козаками на турецькі міста. Найуспішніший похід відбувся в серпні 1621 року, коли гетьман Сагайдачний мужньо відбивав під Хотином атаки багатотисячних військ Османа. Зібравши десять тисяч відважних козаків, Хмельницький потопив на Чорному морі дванадцять турецьких галер, а решту переслідували козацькі чайки аж до самісінького Царгорода. Успішний був і другий похід 1629 року, коли козаки "окурили мушкетним димом" мури Царгорода, спаливши передмістя столиці й повернулися на Січ з багатою здобиччю. Згодом Хмельницький прибув у рідні краї, до Чигирина, одружився з переяславкою Ганною Сомківною і одержав чин чигиринського сотника...
Не зовсім ясно, чи брав участь Хмельницький у повстаннях 1630, 1637 та 1638 років. Відомо, що в 1644 р. Владислав IV доручив йому та І.Сірку набрати загони найманців для допомоги Франції у війні з Іспанією.
Вже віддавна польські можновладці на Україні, політичні противники короля Владислава, дивилися на Хмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського, кума й однодумця Хмельницького. Даремно Богдан Хмельницький шукав захисту й справедливості в суді, навіть у самого короля. Владислав IV нібито відповів Богданові: "Ви воїни й носите шаблю, то хто вам забороняє захистити себе?"
Богдан знайшов притулок і допомогу в запорізькій Січі, у низових козаків. Позбавлений маєтку, дружини, сина, осміяний на сеймі, кинутий до в’язниці й засуджений до страти, Хмельницький з сином Тимофієм на початку 1647 року втік із в’язниці в Запоріжжя.
На Січі у присутності кошового отамана, старшин і наявних козаків виголосив промову, в якій красномовно зобразив напругу єзуїтів над православною вірою, глум сейму над козацькими правами, насильства польських військ над жителями українських міст та містечок, здирства і знущання «проклятого жидівського» роду. Після такої промови козаки прийняли його до себе… Таким чином починався шлях Хмельницького проти шляхетської Польщі.
Коли на козацькій раді Хмельницький оголосив план підняти народ на збройну боротьбу, запорожці підтримали його й почалася підготовка національно-визвольної війни. Селяни групами прибували на Січ, а сам гетьман поїхав до кримського хана шукати союзника.
Польські гетьмани Потоцький і Калиновський, довідавшись про дії Хмельницького, рушили разом із реєстровими козаками проти запорозьких повстанців. Одначе козаки перейшли на бік Хмельницького і 8 травня 1648 року в урочищі Жовті Води польський загін був розгромлений, а його ватажок, молодий син коронного гетьмана Стефан Потоцький убитий. 16 травня під Корсунем польське військо знов було розтрощене, а його керівники потрапили до полону, їх віддали татарам. Переможці захопили всю артилерію, обоз і військові припаси. Корсунська перемога рішуче вплинула на піднесення народного духу. Селяни повсюди вступали під стяги Хмельницького.
По всій Україні полилися річки крові гнобителів. Україна здобула цілковиту свободу. Залишилось тільки зміцнити новий суспільний лад. Але замість того, щоб негайно рушити з козацькими загонами до Польщі, де тоді помер король Владислав IV, Хмельницький чотири місяці вів даремні переговори з поляками. У вересні 1648 року козацьке військо під Пилявцями знову розгромило 30000 армію польської шляхти, яка, перелякавшись чуток про наближення великої татарської орди, покинула свої обози. Хмельницький рушив до Львова, обложив місто, взяв викуп. Запорожці дійшли до Замостя, звідки відкрився шлях на Варшаву Але гетьман знову марно простояв місяць, очікуючи виборів нового короля. Ян Казимир надіслав Хмельницькому листа і просив його чекати комісарів, які мали висунути умови миру. У грудні гетьман урочисто повернувся до Києва, де його зустріли кияни, вище духівництво, дзвонили дзвони, стріляли з гармат.
Слава про могутність козаків швидко розлетілась сусідніми державами, і у Переяслав до Хмельницького прибувають посли з Туреччини, Молдавії, Валахії, семиградського князя, а також з Москви. Приїхали посли й від польського короля, які вручили Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву і стяг. Богдан і козаки розуміли марність будь-яких переговорів із Польщею. Гетьман відверто заявив послам, що він визволить із шляхетської неволі весь український народ, який живе також на Волині, Поділлі та Галичині, і об'єднає українські землі в одне незалежне князівство.
Наближалася нова війна з поляками, і під прапори Хмельницького стали шикуватися добровольці з усієї України.
Навіть міщани, війти, бургомістри писалися до козацтва. Хмельницький поділив Україну на 24 полки. Найвища влада, що зосереджувала в своїх руках військову й адміністративну функцію, за давнім звичаєм обиралася на козацьких радах.
Весною 1649 року Хмельницький разом із ордою хана Іслам-Гірея взяв облогою польське військо під Збаражем. На допомогу осадженим вирушив сам Ян Казимир з 20000 армією, але її раптово оточив і розгромив Хмельницький. У полон потрапив і сам король, однак Богдан змилостився над ним, і Ян Казимир розпочав переговори під Зборовом. Умови висувалися такі: гетьман визнавався найвищим керівником козацького війська, яке мало налічувати 40000 козаків і поповнювалося з мешканців України: Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств. Тут забороняли перебувати польським військам і жити євреям. Всі посади обіймали українці; єзуїтам не дозволяли відкривати в Києві свої школи; київський митрополит отримував місце в сенаті, скасовувалась унія.
Розпустивши військо, Хмельницький восени 1649 року заходився складати козацький реєстр, запроваджував військовий і цивільний порядок на Україні. З гетьманською булавою король віддавав Хмельницькому все Чигиринське староство. Ось чому Чигирин з того часу стає столицею всієї України.
Польська шляхта й не думала дотримуватись умов Зборівської угоди. Київського митрополита Сильвестра Косова католицьке духівництво не допустило посісти місце в сенаті, незважаючи на встановлений кордон, польська шляхта поверталася на українські землі; Потоцький, який зазнав татарського полону, розправлявся на Поділлі з українськими селянами. Сама угода не мала сили, бо її не затвердив сейм і навіть відхилив у грудні 1650 року.
Шляхта не хотіла припиняти війну. Вона гарячкове озброювалась. Та шаноба до Хмельницького серед українського народу була вже підірвана, і в козацькому війську занепав колишній дух. Народ був проти дружби гетьмана з татарами, які у союзництві не соромилися грабувати українські села й забирати до неволі жінок і дітей.
Весною 1651 року Хмельницький вирушив із козацьким військом до Збаража, і тут довго очікував кримського хана, який прибув за велінням турецького султана. 19 червня козаки зіткнулися з поляками, які розташувалися на широкому полі під Берестечком. Наступного дня розпочалась битва, під час якої кримський хан залишив Хмельницького і відступив разом зі своєю ордою. Гетьман кинувся йому навздогін, сподіваючись зупинити, але й сам потрапив до татарського полону. Козацькі війська під орудою Філона Джеджалія хоробро оборонялись, але змушені були відступити до річки Пляшевої, на болотисту місцевість. Тут вони й зазнали страшної поразки.
Тим часом татари понад місяць тримали Хмельницького в себе. Визволившись, гетьман прибув під Паволоч. Своєю несхитною мужністю на козацькій раді у Масловому Броді Канівського повіту він заспокоїв народ, вдихнув у нього нове завзяття та віру.
Однак польське військо прийшло на Україну; козацькі полки були безсилі його стримувати. Водночас з півночі на Україну наступав із великими загонами литовський гетьман Радзивілл, який захопив Чернігів та Київ. Незабаром польсько-литовські війська зійшлися під Білою Церквою. 17 вересня 1651 року й була підписана угода, за якою козакам виділяли тільки одне Київське воєводство, а кількість козацького війська скорочувалася до 20 тисяч і селяни мусили виконувати свої повинності.
Народ був невдоволений умовами Білоцерківської угоди, нарікав не Хмельницького, закидаючи йому, що він піклується тільки про власні вигоди й козацьку старшину, і простий люд знову віддає панам під батоги, на кілки та шибениці.
Сам гетьман не зовсім добре почувався в Чигирині і змушений був стратити кількох полковників, які підбурювали проти нього народ. Весною 1652 року старший син Хмельницького Тиміш разом із козацьким загоном вирушив до Молдавії, маючи намір одружитися з донькою молдавського господаря, з якою був заручений. Але польський гетьман Калиновський заступив Тимошеві дорогу. В урочищі Батіг сталася кривава битва, в якій польське військо зазнало поразки, а сам Калиновський загинув. Польський уряд готував нову війну, але йому бракувало коштів. Гетьман розумів, що кровопролитні сутички з Польщею можуть тривати безмежно.
Тепер надії Хмельницького були спрямовані на Москву. Він писав цареві, що польське військо рушило на Україну для наруги над святими церквами й вірою і, що турецький султан запрошує козаків у своє підданство. Першого жовтня 1653 року Земський собор задовольнив прохання гетьмана, а 8 січня Переяславська рада, на якій були оголошені договірні статті, ухвалила приєднати Україну до Росії. Суть статей договору така:
Україна зберігає всі свої колишні порядки і своє самоврядування під владою виборних старшин і гетьмана, яких обирають вільними голосами. Гетьман має право приймати послів і налагоджувати відносини з чужоземними державами; всі українські стани зберігають за собою свої давні права й вольності: кількість козацького війська збільшується до 60 тисяч. Крім того, можна набирати ще й добровільні полки; гетьманський уряд зобов'язується видавати велику платню цареві; збір якої доручали місцевим урядовцям, без втручання російських збирачів. Зі свого боку, цар обіцяв захищати Україну своїми військами від зазіхань Польщі.
Весною 1654 року цар Олексій Михайлович оголосив Польщі війну, і сам з військом вирушив на Литву й хутко оволодів Могилевом, Полоцьком, Вітебськом і Смоленськом. Тоді ж російські полки захопили Мінськ, Ковель і Вільно. Цар урочисто заїхав у столицю Ягеллонів і прийняв титул великого князя Литовського. У цей же час шведський король Карл Х почав військові дії проти поляків і захопив Познань, Варшаву, й, нарешті, Краків. А гетьман із півдня вступив до Галичини й Волині, розгромивши польське військо під Городком, і взяв в облогу Львів. Польща опинилася на краю загибелі, і король Ян Казимир втік до Сілезії. Звідси він двічі просив Хмельницького не допустити знищення Речі Посполитої. Старий гетьман відповів: "Хай поляки відмовляться навіки від усього, що належало давнім князівствам землі Руської, хай відступлять козакам усю Русь до Володимира, Львів, Ярослав, Перемишль і формально проголосять її вільною, подібно до того як іспанський король визнав вільними голландців. Тоді ми житимемо з Польщею як друзі і сусіди, а не як піддані й раби, і тоді ж підпишемо мир на вічних скрижалях. Але цьому не бувати, доки в Польщі існують пани; не буде же і миру між руськими й поляками".
Одначе королеві вдалося схилити до миру московський уряд, обіцяючи цареві польський престол. 1656 року у Вільно був підписаний мирний договір між Олексієм Михайловичем і Польщею. Хмельницький намагався відкрити очі московському урядові на цю угоду й не вірити підступній польській шляхті, але це було даремно.
Місяців зо два перед смертю Богдан скликав у Чигирині козацьку раду, на якій мали обрати нового гетьмана. Тут Хмельницький звернувся до козаків Із прощальним словом, подякував їм за вірність і послух, мовивши "Бог знає, братове, чиє це нещастя, що не дав мені Господь закінчити цю війну так, як хотілося: по-перше, ствердити навіки незалежність і вільність нашу; по-друге, звільнити від ярма Польського також Волинь, Покуття, Поділ і Полісся, одне слово - усі землі, якими володіли великі українські князі, і схилити їх під високу руку всеросійського монарха. Бог задумав інакше. Не встиг я завершити свою справу, і вмираю з великим смутком, не знаючи, що буде після мене. Прошу вас, братове мої, доки я живий, виберіть собі вільними голосами нового гетьмана. Якщо я знатиму якось вашу майбутню долю, то спокійно ляжу в могилу".
Козаки, бажаючи зробити приємне своєму улюбленому вождеві, вибрали на свій найвищий уряд його неповнолітнього сина Юрія. Старого гетьмана охопили батьківські почуття і, розуміючи нездалість Юрія, він затвердив цей вибір, який пізніше завдав великих страждань Україні.
Помер Хмельницький 6 серпня 1657 року. Поховали його в Суботові у кам'яній церкві, яку він спорудив і яка збереглася до наших днів. Але 1664 року польський воєвода Стефан Чарнецький, спустошуючи Чигиринське староство, спалив Суботів і звелів викинути з домовини для ганьби, кістки славетного гетьмана ...
Використана література: "ІСТОРІЯ УКРАЇНИ - неупереджений погляд" В.В.Петровський, Л.О. Радченко, В.І. Семененко.; "Історія Запорізьких Козаків" Д.І. Яворницький.; та простори інтернету.
