Петро Сагайдачний з’явився на політичній арені України в дуже важкий для країни період:
З однієї сторони польська шляхта, загарбавши українські землі, встановила тут тяжкий феодально-кріпосницький гніт. Жорстоким примусом насаджувався католицизм, велося насильницьке ополячування українців. «Вогнем і мечем» діяли в Україні єзуїти — представники войовничого католицького ордена. Відкриваючи свої школи-колегіуми, єзуїти перетворювали їх на знаряддя боротьби з православ'ям, викорінення культури, літератури та мови українців і білорусів.
А з іншої сторони султанська Туреччина викликала й інспірувала татарські напади, постійно відбувались вторгнення татарських орд в українські землі, які супроводжувались нещадним розоренням сіл. Але найтяжчим наслідком цих навал було знищення й масове полонення українців. Залишаючи на своєму шляху згарища й трупи, орди, повертаючись до Криму, гнали, як худобу, тисячі бранців, молодих здорових людей, цвіт українського народу; малих дітей і старих людей ординці безжально знищували.
Петро Сагайдачний з'явився на Січі в останні роки XVI ст. Освічений, талановитий і хоробрий Сагайдачний незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини (Георгій Конинський в своїй книзі «Історія Русів» вказує, що на момент обрання Гетьманом Сагайдачний був генеральним обозним, хоча є версії, що Сагайдачний був кошовим отаманом). Запорозькі козаки обирають його за Гетьмана і він перший почав писатися Гетьманом Запорозьким, а після нього всі гетьмани почали додавати в своїх титулах Військо Запорозьке. Сагайдачний очолював відважні морські походи козаків, розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. 1605 року внаслідок морського походу запорожці здобули турецьку фортецю Варну. Наступного року новий похід закріпив за ним славу ватажка запорожців, і його ім'я вже знала вся Україна.У 1614 році козаки беруть Синоп. У 1616 році запорожці під орудою Сагайдачного напали на Кафу (Феодосію), спалили в гавані турецький флот, здобули фортецю й визволили звідти багато християнських бранців. Адже Кафа була головним невольничим ринком у Криму. Згодом він здійснив ще низку морських походів на турецькі володіння. Вони завжди були успішні, а це здобуло Конашевичу таку повагу й шану, яких досі не мав жоден козацький гетьман.
Польський уряд неприхильне дивився на зміцнення Запорозької Січі як на вогнище козацьких рухів, що хутко зростало, тим паче, що серед населення захопленої й закріпаченої України дедалі більше й більше росла й ширилася свідомість, що Запорожжя стає грунтом для народного протесту. Одначе Польща вела тоді важку війну з Московською державою, підтримуючи внутрішні заворушення у ній, щоб мати й собі користь із тих смут. Польський король мріяв про нездійсненне для себе завдання — завоювати Москву й заволодіти престолом Івана Грозного. Тривала війна, яка спалахнула внаслідок цих намірів на східних рубежах Речі Посполитої, й не дала змоги польському урядові навести лад серед козацтва. У 1618 році король організвав сміливий похід з метою захистити свої права на Московському престолі. Було досягнуто самої столиці, але через несплату грошей на утримання його військо вернулося додому. Король залишився із жменькою жовнірів на ворожій землі. Врятувати короля від неминучої загибелі треба було будь-якими засобами. І польський уряд попросив допомоги в невизнаного й переслідуваного ним Запорожжя. Для того, щоб переконати козаків прийняти учать у поході на Москву, Сейм проголосив закон, який забороняв релігійні переслідування православних. Петро Конашевич погодився на це. Орудуючи 20-тисячною армією козаків, він вирушив у похід, в ході якого короля було врятовано.
З усім військом Запорізьким Сагайдачний вступив до Київського (Богоявленського) братства, що виступало проти політики шляхетської Польщі. І хоча нова культурна інституція була створена без дозволу короля, братство не відважувалися заборонити, бо побоювалися козацтва. За активної участі Сагайдачного на Русі-Україні 1620 р., всупереч політиці польсько-шляхетського уряду і католицької та уніатської церков, було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської церковної унії 1596 р. Сагайдачний завзято поборював уніатство, повертав з нього церкви в тому числі і Соборну Київську Софію.
Так склалися обставини, що цей смілий крок не викликав розриву з польським урядом. 1620 року Речі Посполитій загрожувало турецьке нашестя, яке перевершувало всі відомі сутички з Туреччиною. Султан Осман на чолі майже півмільйонної турецько-татарської армії стояв на Дністрі, нахваляючись перетворити Польщу на турецьку провінцію. Стягнувши всі свої сили, поляки могли протиставити туркам тільки народне рушення в 57.000 жовнірів, що під орудою королевича Владислава й гетьмана Ходкевича стояло табором під Хотином. Королевич знову попросив Сагайдачного допомогти. Гетьман зустрівся з королевичем у Львові й пообіцяв вийти на порятунок польському військові з тією умовою, що уряд визнає владу козацького гетьмана над усією Україною й скасує розпорядження, яким обмежували козаків.
Під час битви під Хотином Петро Сагайдачний був важко поранений та у 1622 помер у Києві. Похований у церкві, створеного ним, Братського монастиря.
Інформація взята з Вікіпедії та книги «Історія Русів» Георгія Конинскаго
